Гроші з огорожі

(глід м’якуватий – смачний, лікарський, колючий та життєвий)

Глоди, що мають „кістлявий” плід  й ростуть по ярах та балках, відомі населенню України під загальними назвами – глід, глод, гльод. У природі існує багато видів глоду. За даними різних джерел їх від 200 до 1250. Глід м’якуватий – один з них, але такий, що дуже позитивно відрізняється від багатьох інших своїми господарськими якостями, в першу чергу, великими розмірами та чудовим смаком плодів.

(14.01.06)

Ми почали вивчати глід м’якуватий окремими деревами в насадженнях яблуні, як плодову культуру для екологічного саду, ще в 1970 році. З 1991 по 2003 р. –  в спеціально посадженій ділянці з різними схемами розміщення дерев та  в огорожі вздовж всієї відведеної нам площі досліду.

Цей вид глоду ми формуємо як дерево, для чого вже в перші сезони росту в розсаднику вирізуємо на його штамбику слабкі нижні гілочки, щоб не робити великих ран у саду, або в захисній смузі. У саджанців, для подальшої посадки на ділянку,  доводимо штамб до 60-70 см, приблизно як у яблуні.

Якщо в розсаднику таку висоту штамбу забезпечити не вдається (в перші 2-3 роки цей глід росте туго), його створення завершують на місці висадки. Така висота штамбу необхідна для догляду за ґрунтом під деревами, поливу (при його можливості), розміщення плодів нижчих гілок на рівні, що забезпечує чистоту ягід під час дощів, а також для зручності збирання.

Квітки глоду м’якуватого запилюються комахами. Він – чудовий медонос. Кожного року (саме так!) буяє білими квітками цей глід у саду в період цвітіння. Здається   листя  менше, ніж ароматних  суцвіть глоду. На деревах працює маса бджіл і  джмелів.

Глід м’якуватий, як й більшість відомих нам інших видів, має колючки. У нього вони досить довгі (4-5 см), гострі та міцні. Це робить рослини вельми перспективними для живих огорож.

Плоди глоду м’якуватого схожі за розміром на невеликі яблучка типу китайки, або на крупну вишню. Забарвлення плодів –  нарядне,  приваблююче, оранжево-червоне.


Плоди глоду м’якуватого, незважаючи на колючки на гілках, досить зручно збирати, завдяки їх крупному розміру та розміщенню групами (за 5 робочих годин звичайно зривають по 6 відер плодів, найбільше – 9 відер)

М’якоть плодів ніжна, соковита, а не мучниста, як інколи помилково описують. Смак – кислувато-солодкий, чудовий, своєрідний, не схожий на інші плоди та ягоди.

Збиральниці, зриваючи з верхівок дерев найкрупніші та яскраво забарвлені плоди, нездатні утриматись від спокуси їх з’їсти. Відчуття важкості у шлунку плоди глоду м’якуватого не викликають. Створюється уява, що його можна їсти скільки завгодно. Але це не так. І справа не тільки у тому, що краще смакувати помитими плодами. Глід м’якуватий не тільки харчова, а як і усі інші глоди, що ростуть у нашій зоні, лікарська рослина. Це означає, що, не знаючи дії плодів на власний організм, не можна  з’їдати їх за один робочий день кілька кілограмів.

Тому треба погодитись із передовицею у газеті „Советчица” (українською мовою за 25.08 2005 року), де в розділі „Глід для сердечників і працівників шкідливих виробництв” звертають нашу увагу на те, що надмірне вживання плодів глоду може призвести до порушення серцевої діяльності”. Дійсно, у такому випадку гіпертонік може так знизити тиск, що буде почуватися зовсім негарно (перевірено спеціально власним досвідом та розповідями тих, хто хтів вилікуватися великою одноразовою порцією та, дивлячись телевізор, непомітно для себе з’їдав 1-2 кг плодів цього дуже смачного глоду).

Однак не можу лишити без відповіді надруковане у цій же цитаті безглузде твердження, що ”надмірне вживання в їжу плодів глоду може викликати отруєння”.

Навіщо лякати людей, коли толком не уявляєш, які ж вони ті самі різні глоди? За 30 (тридцять) років збирання плодів глоду м’якуватого були з нами  десятки жінок та чоловіків. Слава Богу, скільки не їли ці плоди люди із нормальним тиском, ніхто не поскаржився на погане самопочуття. Ображалися тільки на те, що не можуть утриматись від спокуси, а це відволікає від процесу, знижує продуктивність праці (на збиранні плодів кожне третє відро отримує робітник).

Глід м’якуватий дає дійсно екологічно чисті плоди. Ні при розташуванні окремими рядами з різними схемами садіння, ні в живоплоті дерева не обприскували ні чим. Страхітливі описи ураження хворобами (борошниста роса, плямистості, іржастий грибок) та цілим рядом шкідників (щитівки, псевдо-щитівки, кліщі, золотогузка, гусениці молей, п’ядуни, пильщики тощо), запозичені деякими авторами у інших „знавців” явно при відсутності в їх розпорядженні  реальних насаджень.

Обрізування дерев глоду м’якуватого має особливості. В розсаднику до трьохрічного віку прирости у нього незначні.  Та й чи варто поспішати, коли попереду сотні років життя (вважається, що цей глід живе не менше 180, а за деякими описами – до 400 років).

В перший рік у розсаднику, особливо при засушливій весні, навіть при поливанні, рослини досягають тільки 5-15 см. На другий рік сила росту зростає, а трьохрічний саджанець без поливу має висоту до 50 см, чотирирічний –  до 80 см.

У цьому віці їх найкраще висаджувати на постійне місце: достатньо великі і гарно приживаються. Тільки треба пам’ятати, що поливання рослин при садінні, а при посусі й у травні (відтепер це у нас трапляється досить часто), обов’язкове. Власне кажучи, як й  будь-яких інших кущів та дерев.

Першого року у саду (четвертий-п’ятий вегетаційні періоди) глід м’якуватий ще тільки приживається, тому звичайно дає прирости у 20-25 см. Наступного року при садінні на багатому ґрунті, при поливі, сильному обрізуванні або при значних опадах навесні та на початку літа однорічні пагони можуть досягати 70-90 см.

Ось ці довгі пагони, як не дивно, й становлять велику загрозу майбутньому дереву. Не встигнувши толком одерев’яніти в основі, важкі через масу великого листя, такі пагони  після сильних поривів вітру виламуються повністю, або  залишаються досихати на рослині.

Від деяких саджанців після такого сезону росту може лишитися тільки штамб та його пагін продовження (провідник). Через це нам не вдалося зробити для глоду м’якуватого різні варіанти площинного формування дерев.

Тому радимо, не вдавайтеся до мудрощів, а дайте дереву рости з природною (округлою) формою крони. Обмежуйте ширину дерева тільки після того, як того почне вимагати відведений для нього простір, а  висоту – з 7-8-літнього віку. Обмеження висоти 3,2-3,5 м  (не вище) забезпечить краще освітлення крони дерева, а значить рівномірність цвітіння та зав’язування плодів з низу до верху.

З приводу використання глоду м’якуватого в якості підщепи зустрічаються  досить суперечливі відомості. Більшість авторів схильні вважати, що глід – досить гарна підщепа для груші, айви, а деякі – також для яблуні, сливи, мушмули (усі ці рослини відносяться до однієї родини – розоцвіті).

В книзі „Оповіді про дерева” (1991, с 214-218) відзначав, наприклад, П.Г.Вакулюк: „Найчастіше вирощують у садах глід м’якуватий, який цінують за красу і смачні кислувато-солодкі плоди…. Його використовують як підщепу для вирощування гарних декоративних форм, а також для щеплення груші, сливи, айви і мушмули”.

Чи намагався автор особисто перевірити ці твердження відносно названої сумісності культур? Дуже сумнівно, виходячи з результатів нашого власного вивчення цього питання.

Враховуючи стійкість глоду м’якуватого до несприятливих кліматичних умов, толерантність його до хвороб та шкідників, в 1992 р. ми висадили 82 дерева для наступного щеплення грушею та 30 дерев під перещеплення айвою звичайною.

Плодоношення груші на глоді починається на 2-3 рік після щеплення (вивчали сорти  Бере Жиффар, Бере десертна, Бере краснокутська, Виставочна, Деканка краснокутська, Деканка солодка, Жозефіна міхельнська, Золотоворотська, Краснокутська зимова, Крапчаста, Великоплідна, Улюблена осіння, Осіння краснокутська, Осінь Буковини, Осіння солодка, Основ’янська, Черемшина, Яблунівська). Дерева до плодоношення виглядають вельми привабливо. Вони слаборослі, мають дуже гарний листяний покрив. Але вже з четвертого-п’ятого сезону життя, спочатку по окремих сортах, а до 10-ти років у всіх сортів проявилася несумісність груші з цією підщепою. Гілки груші  спочатку стали характеризуватися пригніченим ростом, раннім почервонінням листя, зменшенням розміру плодів, погіршенням їх смаку. Незабаром вони просто стали відламувались від глоду. Таким чином, підщепу з глоду м’якуватого можна використовувати для більш сумісних сортів груші до 10 років. В цей період вона щорічно та рясно плодоносить, навіть коли на звичайній сильнорослій підщепі в садах немає врожаю. Але це тільки для садівників-аматорів, а не великого промислового саду.

Викорчовувати глід на присадибних (дачних) ділянках не варто, тому що через один-два роки „після звільнення від груш” він починає  плодоносити й буде радувати господарів власними рясними врожаями багато-багато років.

Трохи інакше ведеться прищепам айви на глоді м’якуватому. Вони також починають швидко плодоносити (буквально через рік-два).Однак, на відміну від груші, плоди айві тут навіть крупніші, соковитіші,  ніж на звичайній підщепі. Айва на глоді раніше і яскравіше забарвлюється, вона більш ароматна.

Гілки айви виростають великі, добре облиствині. Однак – це тільки видимість благополуччя. Айва та глід тільки співіснують. Міцного зростання підщепи з прищепою насправді немає. Якщо не прийняти заходів з підв’язування гілок до будь-якої опори, після навантажування їх врожаєм, відламування  – неминуче.

На присадибній ділянці на глоді, при підв’язуванні гілок айви до опори, можна створювати красиві та високопродуктивні дерева, які будуть обдаровувати десяток років свого господаря крупними, такими цінними та необхідними для переробки плодами.

А потім? Потім, раніше, чи трохи пізніше, айва все рівно буде відторгнута. Розростуться гілки власно глоду м’якуватого й він почне рясно плодоносити все своє довге життя.


Несумісність айви з глодом м’якуватим проявляється в поганому зрощенні (гілки без підв’язування відламуються навіть під вагою листя)

А живе глід м’якуватий, за різними відомостями, 180-400 років. Наш власний досвід обмежується, поки що,  34 роками.

Відносно продуктивності глоду м’якуватого нам зустрічалися публікації, де зазначалося, що його врожайність середня, в інших джерелах  – хороша, а також твердження, що вона не має промислового значення. Плодоносити нібито дерева починають у 10-12 років. Все це, певна річ, без цифрових коментарів.

Дорогі аматори й професіонали! Якщо в якомусь виданні ви зустрічаєте слова „продуктивність висока, гарна, середня”, зразу ж розумійте це як неможливість, або небажання їх авторів привести конкретні дані. Тому що всі ці поняття відносні і без порівняння або конкретизації ні про що достовірно не свідчать.

Неможливість виникає, коли той, хто пише, просто не має власних результатів, а збирає що де може з вже наявних публікацій, видаючи їх за власні.

Небажання ж, як правило, з’являється у авторів, котрим не вигідно їх надавати. Це особливо характерно для тих, хто вирощує саджанці „модних” культур або сортів, які знаходяться „на слуху”, але мають, в порівнянні до вже відомих сортів, низьку врожайність. Тому, читаючи не конкретизовані відомості, будьте критичні.

Насправді, перші плоди на деревах глоду м’якуватого з’являються у 5-6 років, в залежності від віку посадкового матеріалу та умов їх вирощування, які відбиваються на рості й розвитку рослин. Перші один-два врожаї незначні ( від одного до трьох кілограмів з дерева), проте 7-8 річні дерева під час цвітіння вже повністю „облиті білою піною”, а продуктивність насаджень зростає з кожним роком.

Ми обліковували врожайність насаджень з міжряддями 6,0 та 4,5 м при розміщенні дерев в ряду на 4,0-3,5-3,0-2,5-2,0-1,5 м. Краще за все було б надати та проаналізувати результати у таблиці, але в газетних статтях це вважається неприйнятним. Тому проаналізуємо закономірності плодоношення цього глоду спочатку в залежності від загущення при міжрядді 4,5 м. При збільшенні числа дерев на 1 га з 555 до 1111, тобто зменшенні площі живлення з 18,0 до 9,0 м2 (з 4,5х4,0 до 4,5х2,0 м) врожайність вже  8-ми річної рослини не залишається постійною. Вона знижується майже пропорційно до площі, що відведена на дерево (в 2,1-2,2 рази). В погектарній продуктивності це ледве компенсується більшою кількістю дерев (73,3 та 67,8 ц з 1 га відповідно).

За 6 років плодоношення (1998-2003 рр.)  врожайність одиниці площі названих схем садіння склала 172 та 133 ц, тобто 30,9 та 11,9 кг з дерева.

Чи є сенс в такому випадку висаджувати глід м’якуватий за схемою 4,5х2,0 м? Зважаючи на довголіття цих дерев, ми вже можемо стверджувати, що ця площа замала. Навряд промислове використання насаджень буде тривати 200-300 років, але навіть при 50 роках життя саду буде спостерігатися затінення рослин одна одною та сусідніми рядами. Це буде викликати переміщення плодоношення до верхніх ярусів крони. На цей час у наших насадженнях така тенденція тільки починає проявлятися. Тінь від одного ряду при міжрядді 4,5 м вже о десятій ранку доходить до низу штамбів сусіднього ряду. Таким чином, для отримання гарних врожаїв деревам глоду м’якуватого треба забезпечувати достатню кількість світла та площу живлення (не менш 18,0 м2).

Ще краще при суцільних насадженнях (не в огорожі) використовувати 6-метрове міжряддя. При садінні 6х3,0 м з дерева за перші 6 років плодоношення отримали в середньому по 24 кг ягід.

Садіння глоду м’якуватого з розташуванням дерев 6,0х3,5 м забезпечує вже з семирічних дерев врожайність 9420 кг/га (19,8 кг з дерева)

Схема розміщення 4х3,0 м, запропонована А.І. Бєльським та Ю.І. Лещуком, зважаючи на вищесказане, неприйнятна через занадто вузькі міжряддя.

Немає сенсу висаджувати додатковий садивний матеріал, якщо дерева в подальшому будуть використовуватись тільки для отримання продукції, а не в огорожі, з якої будуть збирати і плоди.

Огорожа (живопліт) з глоду м’якуватого не тільки виконує звичайну функцію захисту завдяки міцним, довгим, гострим колючкам, але, так само як і при садінні окремою ділянкою, забезпечує високу врожайність (в залежності від віку насаджень від 10 до 60 кг з дерева). Все ж треба пам’ятати, що плоди з огорожі можна використовувати в їжу та з лікарською метою тільки за умови її віддаленості від автомобільних доріг не менш за 50 м. При садінні для використання в якості огорожі найкраща відстань між деревами приблизно становить 2,0 м.


У цій захисній смузі глід м’якуватий поки росте без обмеження у висоту (цвітіння 12-річних дерев)

Регулярність плодоношення глоду м’якуватого ми виділяємо як особливий показник, і звертаємо на це вашу увагу. Через погодні катаклізми в Харківській області не було плодоношення яблуні в 1999 році та в наступні 2 роки. Продуктивність же глоду м’якуватого в той період не тільки не знизилась, а кожного росту нарощувалась. При відстані між деревами в 4,0 м вона склала 40-50 кг з дерева. Рослини витримали  приморозки і град, виявили гарантовану врожайність та регулярність плодоношення.

Вирощування саджанців глоду м’якуватого пов’язане із значними труднощами. Справа у тому, що до 60-80% його насінин буває без зародку. До того ж, воно вимагає досить тривалої стратифікації (до 18 місяців). Запропоновані в літературі обробки кислотами, лугами, а також вплив знижених та високих температур не дали в наших дослідах позитивного ефекту. Мабуть, саме з цих причин, окрім нас, масовим вирощуванням саджанців на Україні розсадники не займаються.

Переробка плодів глоду м’якуватого. Плоди глоду м’якуватого, дуже смачні в свіжому вигляді, зберігаються нетривалий час без заморожування чи консервації – гарантовано не довше 10 днів. Потім починається їх перезрівання та потемніння м’якоті.

Для заготівлі плодів взапас рекомендуються різні види переробки (повидло з глоду та яблук, мармелад, джем з глоду та яблук, начинка з глоду та яблук для пиріжків, варення, компот, кавовий напій). Особисто ми полюбляємо компот та варення з глоду.

Компот з глоду м’якуватого. Для його приготування стерилізовані 3-літрові банки на 1/3-1/2 заповнюємо плодами глоду. Для прогрівання плодів банку до самого верху заливаємо окропом на 2-3 хвилини. До цього часу треба підготувати розчин цукру у воді. Води для приготування цукрового сиропу потрібно 1,5 л, в яких кип’ятимо 180-200 г цукру. Зливаємо воду для прогрівання та заливаємо приготованим киплячим розчином банку по „плечика”. Якщо розчину недостатньо, доливаємо окропом. Для кращого збереження кольору плодів, бажано в банку, перед закручуванням, додати одну чайну ложку лимонної кислоти. Закатуємо металевою кришкою та закутуємо до остигання, поклавши банки набік. Отримуємо красивий та смачний компот.

Варення з глоду. Починаємо з прогрівання суміші з 1-1,5 кг цукру-піску та 1,5 склянок води. Цукор увесь не розчиниться, цього і не треба намагатися досягти. Прямо в гарячий напіврозчин висипаємо помиті плоди глоду, додаємо цукор до норми (співвідношення 1:1). Доводимо масу до кипіння та кип’ятимо її 7-10 хвилин, неперервно перемішуючи. Таке нетривале кип’ятіння повторюємо 2-3 рази з перервами на 8-10 годин. Слідкуємо, щоб не пересушити, але уварити плоди глоду. Результат – чудове та дуже смачне варення, краще за будь-які цукати.

Лікарські властивості квітів, плодів, рідше – листя глоду, визнаються традиційною та народною медициною. Глід м’якуватий є гарним засобом для нормалізації роботи серцево-судинної системи, чинить антисклеротичний та антистресовий ефект, покращує загальний стан, уповільнює процес старіння. Фармакологи виробляють настоянку квітів глоду, екстракт і настоянку його плодів. На відміну від наперстянки чи строфанта, препарати на основі глоду не накопичуються в організмі. При лікуванні не відмічено побічної дії, тому його призначають і особам похилого віку.

В домашніх умовах найпростіше робити компоти, відвари та настоянки плодів.

Таким чином, глід м’якуватий – це і огорожа, і їжа, і ласощі, і ліки, і прикраса ділянки. Тож не займайте марно площу тополями та чагарниками. Успіхів Вам у вирощуванні глоду м’якуватого!

Л.В.Павленко, кандидат економічних наук

З питань придбання саджанців глоду звертайтеся за тел. +3 8050 4015396

Полное или частичное размещение или печать данного материала в СМИ без согласия автора запрещены.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*